Синдром потерпілого: психологічне лихо, з яким можуть зіткнутися біженці та внутрішньо переміщені українці

За даними ООН можна сказати з впевненістю, що кожні дві секунди українсько-польський кордон перетинає біженець(-ка) з України. Мільйони людей покинули свої будинки. Десятки тисяч змушені тікати за кордон. Війна змушує людей змінити місце проживання, а потім адаптуватися до нової місцевості, порядків та законів.

На додаток до майбутніх труднощів, таких як пошук житла та роботи, біженці можуть зіткнутися із серйозними психологічними наслідками.

Синдром потерпілого (людини, яка вберегла себе) відзначається неймовірно сильним почуттям провини, сорому та жалю через те, що людині вдалось зберегти своє життя або якщо її життя йде легше, ніж у друзів та близьких.

Відчуття вини та сорому може накрити того, хто вирішив покинути країну, і хто залишився жити в спокійному регіоні, де тихо. Іншими словами, цей синдром відчувається так:

• вижив — винен;
• не міг допомогти — соромно;
• мене не вистачає, і моєї допомоги завжди недостатньо. Бо це не зупиняє війну в один момент. Відчуття, що інші роблять більше, а я просто марний;
• покинув країну — відчувається, як «я поганий», «зрадник» і «боягуз»;
• я тут в безпеці, тому соромно перед тими, хто ховається у бомбосховищі й чує весь жах;
• вина, якщо ви не відчуваєте болю при втраті. А також, якщо немає сліз або їх «недостатньо»;
• вина та сором, якщо ви намагаєтеся жити як раніше, якщо ви хочете посміхатися і реагувати на жарти;
• стає соромно, якщо я не пішов особисто боротися з ворогом, як це роблять інші. Навіть якщо на те немає можливості;
• продовжуєте спокійно працювати і заробляти, коли «інші втратили свою роботу і зводять кінці з кінцями»;
• мені пощастило більше, ніж іншим. І це незаслужено.

Здавалося б, потрібно радіти, якщо людина жива і здорова. Або принаймні не страждати від цього. Але замість спокою виникають емоції, через які жити як раніше не виходить.

Якщо ви помітили такі думки, зупиніться і зверніть на це серйозну увагу. Синдром потерпілого є одним з провісників посттравматичного стресового розладу. В результаті —  зменшений емоційний фон, кошмари та зниження особистої ефективності.

Вина уцілілого має соціологічну природу і базується на страху бути вигнаним із групи за те, що знаходився в кращих умовах, за те що «зрадив».

1. Дайте відповідь собі на питання чи саме ви є причиною катастрофи? Якщо ні, то чому ви берете таку відповідальність за себе?
2. Ви також постраждали, незалежно від тяжкості. Не знецінюйте своє положення і не оцінюйте інших.
3. Ви не спецназ, а проста людина.
4. Подякуйте собі за будь-які зусилля та рішучість, які допомогли вам зберегти  життя та безпеку.
5. Кажіть про свої почуття. Обговорюйте з близькими бажання, плани.
6. Намагайтеся включити фізичну активність, це найкраще допомагає концентруватися в цей момент на «тут і зараз», а також розвантажує емоційний фон від тривоги.
7. Зверніться до свого психолога / психотерапевта. Сьогодні працюють експерти, які готові допомогти дистанційно, а також безкоштовно або за символічну плату.
8. Зараз немає ніякого «достатньо» — це ілюзія. Абсолютно кожна людина працює та живе на свої 100%. І навіть якщо сьогодні всі ваші сили пішли на те, щоб просто відчувати себе нормально і посміхатись — це вже добре.
9. Врешті-решт, ви живі — це вже найбільше «достатньо», яке може статися.

І ось те, що важливо зрозуміти, якщо ви відчуваєте сором перед іншими. Ті, кому зараз гірше, хто постраждав від особистої втрати, втраченого житла, однозначно не потребують ще більше горя та помноження страждань. І ті, хто віддає своє життя, захищаючи нас — роблять це за свободу та процвітання. Солдати України, які загинули, мабуть, не хотіли б бачити, як люди продовжують страждати, знаходячись в безпеці.

Тому, якщо прості життєві радості досі доступні для вас або ви можете організувати своє життя так, щоб мати це зараз — обов'язково заповнюйте себе ресурсом. Скористайтеся цим. Тільки таким чином у вас буде достатньо сил, щоб підтримувати та допомагати іншим.

Залишайтеся в положенні сильної та стійкої людини, тому що тільки зі стану сили й достатку ми можемо надати користь тим, хто цього потребує. А потребує її багато людей.

Війна закінчиться, і на зруйновані місця будуть потрібні люди, достатньо сильні для того, щоб підтримувати інших та відтворювати нове. Такі люди потрібні вже сьогодні.

Якщо ви прийняли рішення переїхати і зробили це, будь ласка, припиніть атаку на своїх родичів/друзів/знайомих, які вирішили залишитися, щодо негайного їх переміщення.
Навіть якщо вам вдалося перевести дух, прийти в себе і облаштуватися в новому місці — це чудово, і це ваш вибір, який ніхто не має права засуджувати. Це війна, а на війні кожен має свій поріг болю і страху.

• Є люди, яким спокійно навіть у гарячій точці, якщо вони дотримуються правил безпеки. І жахливим стресом буде саме різка зміна житла та переїзд до невідомого.
• Є люди, яким довелося тікати вже в перші дні війни з мирного міста заради свого спокою.

Будь-яке прийняте рішення, якщо воно сприяє емоційному комфорту людини і не порушує життя інших, вже вірне. І як показує життя, ці рішення можуть відрізнятися у кожного з нас, — пише джерело, що консультує ДСНС, bezdomnie.ua.

Зупиніться агресивно атакувати своїх родичів або друзів, які залишилися в своїх будинках, тому що ви розпалюєте в їх головах тривогу та страх. Прийміть їх вибір так само як вони прийняли ваш. І нехай вони самі несуть відповідальність за свої дії.

Найкраще, що ви можете зробити, знаходячись далеко — це зберігати стосунки у здоровому ключі, забезпечити моральну підтримку з тієї точки, в якій ви знаходитесь, і просто бути на зв'язку.

Страх і тривога — нормальна реакція на ненормальні ситуації. Та вони можуть зламати психіку, зменшити продуктивність. Тому тут ми говоримо про те, що робити з панічними атаками та ступором: ефективні методи самозаспокоєння.

Обов'язково прочитайте заходи безпеки під час боїв: як поводитися, що має бути в «тривожному чемодані» та де краще всього сховатися від обстрілу.

Дізнайтеся більше про здоров'я на apteka24.ua.

Джерела

bezdomnie.ua