Поиск
Поиск
0 Корзина Ваша корзина пуста

кОРЗИНА

Ваша корзина пуста
Рекомендуем вам посмотреть наш каталог и выбрать те медикаменты, которые вас заинтересуют. Мы умеем доставлять их в рекордно короткие сроки

Манинил-5 N120 5 мг

Основные физико-химические свойства:
  • Форма выпуска Таблетки
  • Кол-во в упаковке 120 Количество в упаковке
  • Дозировка 5 мг Количество лекарства в препарате
  • Рецептурный отпуск Только с рецептом Требование к отпуску товара в аптеке
  • Производитель Берлін Хемі АГ, Німеччина Компания или группа компаний, которая произвела препарат на собственных мощностях или по лицензии

МАНИНИЛ® 5
табл. 5 мг, № 120       

Глибенкламид    5 мг
Прочие ингредиенты: лактоза, магния стеарат, краситель Е124.

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА: глибенкламид (1-{4-[2-(5-[хлоро-2-метоксибензамидо)этил]бензенсульфонил}-3-циклоксиксилмочевина) — гипогликемизирующее средство. Снижает уровень глюкозы в крови как у больных сахарным диабетом II типа, так и у здоровых добровольцев за счет повышения секреции инсулина β-клетками поджелудочной железы. Тормозит высвобождение глюкагона α-клетками поджелудочной железы и оказывает экстрапанкреатическое действие, в частности повышает чувствительность инсулиновых рецепторов к инсулину в периферических тканях, усиливает действие инсулина на пострецепторном уровне и замедляет расщепление рецепторов, однако клиническое значение этих явлений до настоящего времени не изучено.
После перорального приема быстро и практически полностью всасывается. Одновременный прием пищи может приводить к снижению концентрации глибенкламида в плазме крови. Связывание с альбумином плазмы крови — 98%. В печени глибенкламид практически полностью превращается в два основных метаболита: 4-транс-гидрокси-глибенкламид и 3-цис-гидрокси-глибенкламид. Оба метаболита в равных количествах выводятся из организма с мочой и желчью. Период полувыведения глибенкламида составляет 1,5–3,5 ч. Продолжительность действия, однако, не соответствует периоду полувыведения. У пациентов с нарушением функции печени выведение из плазмы крови замедленно. При умеренно выраженной недостаточности почек (клиренс креатинина — 30 мл/мин) выведение неизмененного глибенкламида и обоих основных метаболитов остается без изменений; при тяжелой почечной недостаточности возможна кумуляция.

ПОКАЗАНИЯ: инсулиннезависимый сахарный диабет (II типа), если не удается достичь компенсации нарушений обмена веществ путем соблюдения соответствующей диеты и повышения физической активности и если нет необходимости в проведении инсулинотерапии. При развитии вторичной резистентности к глибенкламиду можно проводить комбинированную терапию с инсулином, однако она может не иметь преимуществ по сравнению с монотерапией инсулином.

ПРИМЕНЕНИЕ: на начальном этапе лечения и при переводе больного на данный препарат с других пероральных гипогликемизирующих средств рекомендуют повышать дозу постепенно. Терапию целесообразно начинать с назначения 2,5 мг глибенкламида (1/2 т аблетки Манинила 5) или 1,75 мг микронизированного глибенкламида (1/2 т аблетки Манинила 3,5) 1 раз в сутки. Эту дозу можно постепенно повышать с интервалом от нескольких дней до 1 нед, пока не будет достигнута терапевтическая доза. Максимальная эффективная доза составляет 15 мг/сут (3 таблетки Манинила 5) или 10,5 мг микронизированного глибенкламида (3 таблетки Манинила 3,5). Суточную дозу до 2 таблеток Манинила принимают не разжевывая с небольшим количеством жидкости 1 раз в сутки перед завтраком. При более высокой суточной дозе ее рекомендуется разделить на 2 приема в соотношении 2:1 утром и вечером. При пропуске приема препарата нельзя принимать его удвоенную дозу взамен пропущенной. Манинил можно применять в сочетании с инсулином, метформином, акарбозой и хьюаровой смолой.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ: инсулинзависимый сахарный диабет (I типа), метаболический ацидоз, прекома или гипергликемическая кома, декомпенсация нарушений обмена веществ при инфекционных заболеваниях и операциях, а также при резекции поджелудочной железы. К другим противопоказаниям относятся: выраженное нарушение функции печени, почечная недостаточность при клиренсе креатинина ≤30 мл/мин, повышенная чувствительность к глибенкламиду или к другим компонентам препарата, период беременности и кормления грудью.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ: глибенкламид может обусловить снижение уровня глюкозы в крови вплоть до развития тяжелых, иногда затяжных форм гипогликемии с комой и летальным исходом. Причинами этого могут быть передозировка препарата, нарушение функции печени и почек, алкоголизм, нерегулярное питание (особенно пропуск приемов пищи), непривычная физическая нагрузка, нарушение углеводного обмена вследствие заболеваний щитовидной железы, передней доли гипофиза и коры надпочечников. Адренергическая симптоматика при гипогликемии может отсутствовать или быть слабовыраженной при медленно развивающейся гипогликемии, периферической нейропатии или сопутствующей терапии симпатолитиками (преимущественно блокатораторами β-адренорецепторов). В начале курса лечения возможны проходящие нарушения зрения. Иногда отмечают тошноту, изжогу, нарушение вкусовых ощущений, ощущение переполнения и дискомфорта в желудке, гастралгию, рвоту, диарею, реже — кожно-аллергические реакции и фотосенсибилизацию. Описаны единичные случаи развития синдрома Стивенса — Джонсона, синдрома Лайелла, эксфолиативного дерматита, эритродермии и узловатой эритемы, а также холестаза, гепатита и повышения активности печеночных ферментов. Весьма редко отмечают нарушение кроветворения — тромбоцитопению (иногда с тромбоцитопенической пурпурой), лейкопению, анемию, гранулоцитопению вплоть до агранулоцитоза, панцитопению, в единичных случаях — гемолитическую анемию и васкулит. При применении глибенкламида наблюдался слабый диуретический эффект, увеличение массы тела. После продолжительного применения возможно развитие гипофункции щитовидной железы. Необходимо учитывать возможность развития перекрестной аллергии с другими производными сульфонилмочевины, сульфаниламидами и пробенецидом.

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ: у пациентов с нарушением функции печени необходима особая осторожность ввиду повышенного риска развития гипогликемии. При применении в высоких дозах или при повторном применении через короткие промежутки времени необходимо учитывать более продолжительное действие препарата, чем при использовании в низких дозах. Продолжительный интервал между приемами пищи, недостаток в рационе углеводов, повышенная физическая нагрузка, употребление большого количества алкоголя, а особенно сочетание этих факторов создают высокий риск развития гипогликемии.
У пациентов пожилого возраста препарат следует применять с осторожностью.
Терапия Манинилом требует регулярного врачебного контроля. Вследствие гипогликемии может снижаться способность к выполнению потенциально опасных видов деятельности.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ: гипогликемизирующее действие глибенкламида может усиливаться при применении лекарственных препаратов, которые замедляют его выведение из организма. К ним относятся сульфаниламиды, хлорамфеникол, фенилбутазон, оксифенбутазон, азопропанон, сульфинпиразон, производные кумариновой кислоты, миконазол и фенирамидол. Усиление гипогликемизирующего действия глибенкламида следует ожидать при сочетанном применении препаратов, обладающих гипогликемизирующим эффектом или повышающих чувствительность к инсулину. Наряду с инсулином к ним относятся также пероральные гипогликемизирующие средства, например метформин и акарбоза, а также салицилаты, фенилбутазон, ПАСК, ингибиторы МАО, фенфлурамин, пентоксифиллин, окситетрациклин, анаболические средства, ингибиторы АПФ, фибраты, флуоксетин, тритоквалин, циклофосфамид, ифосфамид, трофосфамид. Симпатолитические средства, например блокаторы β-адренорецепторов, резерпин, клонидин и гуанетидин, при постоянном применении могут способствовать снижению уровня глюкозы в крови и маскировать симптомы гипогликемии. Барбитураты, фенитоин и рифампицин ускоряют элиминацию глибенкламида из организма и в результате этого способны ослаблять его гипогликемизирующее действие. Гипогликемизирующее действие глибенкламида может быть ослаблено глюкагоном, эпинефрином и другими симпатомиметиками, ГКС, гормонами щитовидной железы, диуретиками, включая ацетазоламид, никотиновую кислоту (в высоких дозах), фенотиазины, диазоксид и половые гормоны. Антагонисты Н2 -рецепторов могут как ослаблять, так и усиливать гипогликемизирующее действие препаратов. Злоупотребление алкоголем может усиливать или ослаблять гипогликемизирующее действие глибенкламида.

ПЕРЕДОЗИРОВКА: острая и хроническая передозировка глибенкламида может обусловить развитие тяжелой, пролонгированной и опасной для жизни гипогликемии, которая сопровождается глубокой комой и судорогами. Гипогликемия может развиваться и вследствие пропуска приема пищи, повышенной физической нагрузки и взаимодействия между лекарственными средствами. Симптомами гипогликемии являются ощущение голода, тошнота, рвота, общая слабость, беспокойство, потливость, тахикардия, тремор, мидриаз, гипертонус мышц, головная боль, нарушения сна, эндокринный психосиндром (раздражительность, агрессивность, подавленность, депрессия, нарушение концентрации внимания, спутанность сознания, нарушения координации, примитивные автоматизмы — кривляние, хватательные движения, чавканье, судороги, очаговые симптомы — гемиплегия, афазия, диплопия, сонливость, кома, нарушение центральной регуляции дыхания и деятельности сердечно-сосудистой системы).
Гипогликемию легкой степени (без потери сознания) пациент способен устранить самостоятельно, приняв приблизительно 20 г глюкозы, сахара или богатую сахаром пищу.
При тяжелой гипогликемии (с потерей сознания) необходимо немедленно провести катетеризацию вены. В/в вводят 40–100 мл 20% р-ра глюкозы и/или (если катетеризация вены невозможна) в/м или п/к 1–2 мг глюкагона. Для профилактики рецидивов гипогликемии после восстановления сознания на протяжении следующих 24–48 ч внутрь назначают углеводы (20–30 г сразу и через каждые 2–3 ч) или проводят продолжительное в/в вливание 5–20% р-ра глюкозы. Можно вводить на протяжении 48 ч каждые 6 ч по 1 мг глюкагона в/м. Проводят регулярный контроль уровня гликемии на протяжении как минимум 48 ч после устранения тяжелого гипогликемического состояния. Если при значительной передозировке (например при суицидальных попытках) сознание не возвращается, проводят продолжительное вливание 5–10% р-ра глюкозы, желательная концентрация глюкозы в крови составляет приблизительно 200 мг/дл. Через 20 мин возможно повторное вливание концентрированного р-ра глюкозы. Если клиническая картина не изменяется, необходимо искать другую причину комы, одновременно проводить терапию отека мозга (дексаметазон, сорбитол). При острых отравлениях наряду с приведенными проводят также мероприятия общего характера (промывают желудок, применяют активированный уголь). Глибенкламид не выводится из организма при гемодиализе.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ: при температуре не выше 25 °С. Стеклянную упаковку хранить в темном месте!

Основные физико-химические свойства:
  • Форма выпуска Таблетки
  • Кол-во в упаковке 120 Количество в упаковке
  • Дозировка 5 мг Количество лекарства в препарате
  • Рецептурный отпуск Только с рецептом Требование к отпуску товара в аптеке
  • Производитель Берлін Хемі АГ, Німеччина Компания или группа компаний, которая произвела препарат на собственных мощностях или по лицензии
  • Классификация товара Лекарственные средства - общий режим Тип товара, режим отпуска, хранения и транспортировки
  • АТС-Классификация A10B B01 Анатомо-терапевтическо-химическая классификация (АТХ) это международная система классификации лекарственных средств. Латинское название - Anatomical Therapeutic Chemical (ATC)

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

 

МАНІНІЛâ 5

( MANINILâ 5 )

 

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить глібенкламіду 5 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, крохмаль картопляний, желатин, магнію стеарат, тальк, понсо 4R (Е 124).

 

Лікарська форма. Таблетки.

 

Основні фізико-хімічні властивості: плоскопаралельні таблетки рожевого кольору зі скошеними краями та рискою для поділу з одного боку.

 

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Сульфонаміди, похідні сульфанілсечовини. Код АТХ А10В В01.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Глібенкламід чинить гіпоглікемізуючу дію як у хворих на цукровий діабет ІІ типу, так і у здорових людей, оскільки він підвищує секрецію інсуліну b-клітинами підшлункової залози за рахунок їх стимуляції. Ця дія залежить від концентрації глюкози в середовищі, що оточує b-клітини.

Фармакокінетика.

Після перорального застосування глібенкламід швидко і майже повністю всмоктується. Одночасний прийом їжі суттєво на це не впливає. Зв’язування глібенкламіду з білками плазми крові становить більше 98 %. Максимальна концентрація у сироватці крові досягається через 2,5 години і становить 100 нг/мл. Через 8-10 годин концентрація у сироватці крові знижується, залежно від введеної дози, на 10-20 нг/мл. Період напіввиведення після внутрішньовенного введення становить  близько 2 годин, а після перорального – 7 годин. Однак деякі дослідження вказують на те, що у хворих на діабет цей час може подовжуватися до 8-10 годин. Глібенкламід повністю метаболізується у печінці до кількох метаболітів, які не беруть суттєвої участі у цукрознижувальному ефекті глібенкламіду. Метаболіти виводяться із сечею та жовчю приблизно в однакових кількостях, а їхнє повне виведення закінчується через 45-72 години. У хворих зі зниженою функцією печінки виведення глібенкламіду з плазми сповільнене. У хворих із нирковою недостатністю, залежно від ступеня порушення функції нирок, компенсаторно збільшується виведення метаболітів із сечею. При помірній нирковій недостатності (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) сумарна елімінація залишається без змін, а при тяжкій недостатності нирок можлива кумуляція.

 

 

Клінічні характеристики.

Показання. Інсуліннезалежний діабет дорослих (цукровий діабет ІІ типу), якщо інші заходи, як, наприклад, суворе дотримання дієти, зниження зайвої маси  тіла, достатня фізична активність не призвели до задовільної корекції рівня глюкози в крові.

 

Протипоказання. Підвищена чутливість до діючої речовини, до понсо 4R або до будь-якого компонента препарату. Підвищена чутливість до інших препаратів сульфонілсечовини, до сульфонамідів, cульфонамідних діуретиків та до пробенециду. У випадках цукрового діабету, і коли вимагається лікування інсуліном: інсулінзалежний цукровий діабет (цукровий діабет І типу), повна вторинна неефективність терапії глібенкламідом при цукровому діабеті ІІ типу, метаболізм з ухилом у бік ацидозу, прекома або діабетична кома, стан після резекції підшлункової залози. Тяжкі порушення функції печінки. Тяжкі порушення функції нирок. Період вагітності або годування груддю. Застосування разом з препаратом бозентан.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. При одночасному застосуванні препарату Манінілâ 5 з іншими лікарськими засобами його дія може посилюватись або послаблюватись, тому треба проконсультуватися з лікарем щодо застосування інших препаратів.

Посилення дії глібенкламіду (можлива поява гіпоглікемічних реакцій)  можливе при одночасному застосуванні з: іншими пероральними антидіабетичними препаратами та інсуліном, інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, антидепресантними засобами (флуоксетин, інгібітори МАО), бета-адреноблокаторами, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, парааміносаліциловою кислотою, пентоксифіліном (що введений парентерально у високій дозі), пергексиліном, похідними піразолону, пробенецидом, саліцилатами, сульфонамідами, препаратами тетрациклінового ряду, тритокваліном, цитостатиками типу циклофосфаміду.

Прийом блокаторів бета-адренергічних рецепторів, клонідину, гуанетидину і резерпіну може знижувати сприйняття ранніх симптомів гіпоглікемії.

Зниження дії глібенкламіду (можлива поява гіперглікемічних реакцій)  можливе при одночасному застосуванні з: ацетазоламідом, бета-адреноблокаторами, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, нікотинатами, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитовидної залози, жіночими статевими гормонами (гестагени, естрогени), симпатоміметиками. Блокатори Н2-рецепторів, клонідин та резерпін можуть як послаблювати, так і посилювати цукрознижувальну дію препарату. В окремих випадках пентамідин може призводити до тяжкої гіпоглікемії або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може як посилюватись, так і послаблюватись.

Босентан: У пацієнтів, які отримували глібенкламід одночасно з босентаном, спостерігалося зростання частоти підвищення рівня печінкових ферментів. І глібенкламід, і босентан пригнічують функцію насоса, що виводить жовчні солі з клітини. Це призводить до внутрішньоклітинного накопичення жовчних солей, які мають цитотоксичний ефект, тому таку комбінацію використовувати не слід.

 

Особливості застосування. Cприйняття тривожних ознак низького рівня глюкози у крові може бути послаблене, якщо пацієнт страждає на автономні нервопатії. При застосуванні препарату хворим  із порушенням функції нирок або печінки чи зниженою функцією щитовидної залози, гіпофізу або кори надниркових залоз вимагається особлива обережність. У хворих літнього віку існує небезпека розвитку пролонгованої гіпоглікемії, тому їм глібенкламід слід призначати з особливою обережністю та ретельно контролювати їх стан на початку лікування. У цій віковій групі за певних умов спочатку доцільніше застосовувати препарати сульфанілсечовини з коротшим часом дії. Хворі на діабет з ознаками церебрального склерозу та хворі, з якими утруднений контакт вцілому, схильні до більшої загрози розвитку гіпоглікемії. Значні інтервали між прийомами їжі, недостатнє забезпечення вуглеводами, незвичне фізичне навантаження, діарея або блювання можуть підвищувати ризик розвитку гіпогілікемії. Алкоголь, застосований неодноразово у значній кількості, та при його постійному застосуванні може непередбачуваним чином посилити або послабити дію препарату Манінілâ 5. Постійне зловживання проносними засобами може призвести до погіршення стану обміну речовин. При недотриманні плану лікування, при недостатній цукрознижувальній дії препарату або при наявності стресових ситуацій рівень цукру в крові може підвищуватись. Симптомами гіперглікемії можуть бути відчуття сильної спраги, сухості у роті, часте сечовипускання,  свербіж, сухість шкіри, грибкові або інфекційні захворювання шкіри та зниження працездатності. При незвичних стресових ситуаціях (травма, операція, інфекційне захворювання, що супроводжується підвищенням температури тіла) може погіршитись обмін речовин, що може призвести до гіперглікемії іноді настільки значної, що може вимагати тимчасового переведення хворого на інсулін. Пацієнтів слід проінформувати про нагальну необхідність без зволікання проконсультуватися з лікарем у випадках розвитку інших захворювань під час лікування Манінілом ® 5. Пацієнтів також слід проінструктувати про те, що у разі зміни лікуючого лікаря (наприклад, при стаціонарному лікуванні, у зв'язку з нещасним випадком, хворобою чи відпусткою), їм слід звернути увагу нового лікаря на наявність цукрового діабету. У хворих із недостатністю в організмі глюкозо-6-фосфатдегідрогенази лікування препаратами сульфанілсечовини, у тому числі глібенкламідом, може спричинити гемолітичну анемію, тому слід вирішити питання про їх переведення на препарати, альтернативні похідним сульфанілсечовини. Хворим зі спадковою непереносимістю галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції Манінілâ 5 застосовувати не слід.

Деякі пацієнти можуть потребувати контролю за прийомом таблеток з боку людей, які за ними доглядають.

 

Застосування у період вагітності або годування груддю. Застосування глібенкламіду вагітним та у період годування груддю протипоказане. Якщо це можливо, терапію пероральними протидіабетичними засобами необхідно відкласти перед плануванням вагітності. Контроль діабету інсуліном є терапією вибору у період вагітності або годуванням груддю.

 

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами. Гіпоглікемія може знижувати здатність до концентрації уваги та реакцію хворого. Це може становити ризик, якщо пильна увага і швидка реакція необхідні під час керування автомобілем або під час роботи з іншими механізмами. Хворим слід застосовувати заходи безпеки для уникнення гіпоглікемії під час керування автомобілем та під час роботи з іншими механізмами. Це особливо важливо для  хворих, у яких часто бувають випадки гіпоглікемії або відсутнє сприйняття симптомів-передвісників гіпоглікемії. У таких випадках треба вирішити питання про доцільність керування автомобілем.  

 

Спосіб застосування та дози. Препарат слід призначати лише за призначенням лікаря та обов’язково з корекцією дієти. Дозування залежить від результатів дослідження стану обміну речовин (рівень цукру в крові та сечі). Контроль рівня цукру в крові та сечі необхідний при переході з іншого гіпоглікемічного засобу.

Перше та наступні призначення. Терапію розпочинати, за можливості, з якомога менших доз, перш за все це стосується хворих із підвищеною схильністю до гіпоглікемії або масою тіла менше 50 кг. Перше призначення становить від ½ до 1 таблетки препарату Манінілâ 5 (що відповідає 2,5-5 мг глібенкламіду) на добу. При недостатній корекції метаболічного стану дозу слід поступово підвищувати з інтервалами від кількох діб до одного тижня, до необхідної  добової  терапевтичної  дози.  Максимальна  доза   становить

3 таблетки препарату Манінілâ 5 (що відповідає 15 мг глібенкламіду) на добу.

Переведення хворого із застосування інших антидіабетичних препаратів. Лікарю слід виконувати  переведення  на  препарат  Манінілâ 5  дуже  ретельно  і  розпочинати  від

½ таблетки (2,5 мг глібенкламіду) до 1 таблетки (5 мг глібенкламіду) препарату Манінілâ 5 на добу.

Підбір дози. Хворим літнього віку, ослабленим або хворим із недостанім харчуванням, а також із порушенням функції нирок або печінки початкову та підтримуючу дозу необхідно зменшити через можливість розвитку гіпоглікемії. При зниженні маси тіла хворого або зміні способу життя треба вирішити питання про коригування дози. Комбінація з іншими антидіабетичними засобами. Манінілâ 5 може бути використаний окремо (монотерапії) або в комбінації з метформіном. В обґрунтованих випадках хворим із непереносимістю метформіну може бути показане додаткове призначення препаратів групи глітазону (розіглітазон, піоглітазон). Манінілâ 5  також можна комбінувати з пероральними антидіабетичними препаратами, що не стимулюють викид бета-клітинами ендогенного інсуліну (гуармель або акарбоза). При появі вторинної неефективності терапії глібенкламідом (зниження продукування інсуліну в результаті виснаження бета-клітин) можна спробувати комбіноване лікування з інсуліном. Однак при повному припиненні секреції власного інсуліну організмом показана монотерапія інсуліном.

Слід проконсультуватися з лікарем, якщо у пацієнта створюється враження, що ефект Манінілâ 5 занадто сильний чи занадто слабкий.

Хворі не повинні припиняти лікування або змінювати дозу чи діабетичну дієту без консультації з лікарем.

У разі необхідності зміни, пацієнт повинен проконсультуватися з лікарем заздалегідь.

Режим та тривалість лікування. Таблетки слід приймати перед їдою, не розжовуючи, та запивати достатньою кількістю рідини (краще склянкою води). Добову дозу, що становить не більше 2 таблеток препарату, слід прийняти перед сніданком. При добовій дозі,        що     становить більше

2 таблеток препарату, рекомендується усю кількість розподіляти на один ранковий та один вечірній прийоми у співвідношенні 2:1. Дуже важливо застосовувати препарат кожного разу в один і той же час. Якщо хворий помилково пропустив один прийом, не слід наступний прийомом доповнювати більш високою дозою.

Тривалість лікування залежить від перебігу хвороби. Протягом лікування треба проводити регулярний контроль рівня глюкози в крові та сечі; крім того, рекомендується додатково визначати такі параметри як рівень глікозильованого гемоглобіну (HbA1c) та/або фруктозаміну, а також інші показники (наприклад рівень ліпідів крові).

 

Діти. Застосовувати глібенкламід дітям не слід, оскільки відсутній достатній клінічний досвід.

 

Передозування. Одноразове передозування або застосування незначно підвищених доз протягом тривалого часу можуть призвести до тяжкої пролонгованої гіпоглікемії, що становить загрозу для життя. У разі передозування та умисного зловживання препаратом очікується розвиток тривалої гіпоглікемії, яка має тенденцію до нормалізації після успішно проведеної початкової терапії даного стану. Симптоми передозування (гіпоглікемічного шоку): раптове потовиділення, посилене серцебиття, тремтіння, відчуття голоду, неспокій, парестезії у ділянці рота, блідість шкірних покривів, головний біль, розлади сну (сонливість, порушення сну), лякливість, непевність рухів, оборотні неврологічні випадання (порушення мовлення та зору, поява паралічу або порушення чутливості). При прогресуючій гіпоглікемії хворий може втратити контроль над своїм станом та втратити свідомість (гіпоглікемічний шок). У таких випадках шкіра на дотик волога та холодна, має місце тахікардія, гіпертермія, рухове збудження, гіперрефлексія, парези та позитивний рефлекс Бабінського, можуть з’явитися судоми. Лікування. Гіпоглікемію легкого або середнього ступеня тяжкості хворий може усунути самостійно, застосовуючи цукор або їжу чи напої з високим його вмістом. Тому вони повинні завжди носити з собою 20 г глюкози. Пацієнти повинні повідомити лікаря, коли гіпоглікемія сталася в корекції дози, якщо це необхідно. Якщо гіпоглікемія носить тяжкий характер, то негайно треба звернутися за допомогою лікаря. При випадковому отруєнні та за умови, що з хворим можна встановити контакт, слід викликати блювання та провести промивання шлунка (при відсутності схильності до судом) та застосувати внутрішньовенне введення глюкози. Якщо хворий втратив свідомість, слід негайно розпочати внутрішньовенне введення глюкози (40-80 мл 40 % розчину у вигляді ін’єкції, а надалі проводити інфузію 5-10 % розчину глюкози). При необхідності можна додатково ввести 1 мг глюкагону внутрішньом’язово або внутрішньовенно. Якщо хворий не приходить до свідомості, цей захід слід повторити, а надалі може знадобитися проведення інтенсивної терапії. При затяжній гіпоглікемії вимагається спостереження за хворим протягом кількох діб з регулярним контролем рівня цукру в крові, та, при необхідності, проведення інфузійної терапії.

 

Побічні реакції. При оцінці побічних дій за основу прийняті наступні значення частоти виникнення: дуже часто (≥ 10 %), часто (< 10 % але ≥1 %), іноді (< 1 % але ≥ 0,1 %), рідко           (< 0,1 % але ≥ 0,01 %), дуже рідко (< 0,01 %), невідомі (не можуть бути оцінені за наявними даними). Порушення обміну речовин та харчування. Часто: гіпоглікемія є найбільш поширеним небажаним ефектом, пов´язаним з прийомом глібенкламіду (детальна інформація наведена у розділі ( Передозування ), збільшення маси тіла. Даний небажаний ефект терапії глібенкламідом може бути тривалим і призводити до розвитку тяжкої гіпоглікемії, що супроводжується гіпоглікемічною комою із загрозою для життя.

З боку органів зору. Дуже рідко: розлади зору та акомодації, особливо на початку лікування.

З боку травного тракту. Іноді: нудота, відчуття переповнення шлунка, блювання, біль у животі, діарея, відрижка, металічний присмак у роті. Ці скарги мають минущий характер і не вимагають відміни препарату.

З боку печінки та жовчного міхура. Дуже рідко: минуще підвищення АсАТ та АлАТ, лужної фосфатази, медикаментозний гепатит, внутрішньопечінковий холестаз, що, можливо, спричині алергічною реакцією гіперергічного типу клітин печінки. Ці порушення мають оборотний характер після відміни препарату, але можуть призвести до печінкової недостатності, що загрожує життю.

З боку шкіри та підшкірної клітковини. Іноді: свербіж, уртикарний висип, erythema nоdоsum, кореподібна або макулопапульозна екзантема, пурпура, світлочутливість. Ці явища реакцій підвищеної чутливості  мають оборотний характер, але дуже рідко можуть перейти у загрозливі для життя стани, що супроводжуються ядухою та зниженням артеріального тиску, дуже рідко, аж до розвитку шоку. Дуже рідко: генералізовані реакції підвищеної чутливості, що супроводжуються шкірним висипом, артралгією, пропасницею, протеїнурією та жовтяницею; алергічний васкуліт, що становить загрозу для життя. При появі шкірних реакцій треба звернутися до лікаря.

З боку системи крові та лімфатичної системи. Рідко: тромбоцитопенія. Дуже рідко: лейкоцитопенія, еритроцитопенія, гранулоцитопенія, аж до розвитку агранулоцитозу. В окремих випадках: панцитопенія, гемолітична анемія. Анемія, еозинофілія, апластична анемія були зареєстровані на тлі сульфонамідів. Перераховані зміни картини крові мають оборотний характер після відміни препарату, але дуже рідко можуть становити загрозу для життя.

Інші побічні дії. Дуже рідко: слабка діуретична дія, оборотна протеїнурія, гіпонатріємія, дисульфірамоподібна реакція, синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону, перехресна алергія з сульфонамідами, похідними сульфонамідів та пробенецидом. Понсо 4 R може спричинити алергічні реакції.

 

Термін придатності. 3 роки. Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

 

Умови зберігання. Зберігати при температурі нижче 25 ° С і в захищеному від вологості місці!

 

Упаковка. Флакон із прозорого скла, що містить 120 таблеток; 1 флакон у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник.

БЕРЛІН-ХЕМІ АГ /

Berlin- Chemie AG.

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина / Glienicker Weg 125, 12489 Berlin, Germany.

 

Заявник.

БерлІн-ХемІ АГ/

Berlin- Chemie AG.

Місцезнаходження заявника та/або представника заявника. Глінікер Вег 125, 12489 Берлін, Німеччина / Glienicker Weg 125, 12489 Berlin, Germany.


#6030
03.08.2016
НАчал принимать препарат после инсулиновой коммы! Хорошо снижает уровень сахара! в аптеке24 при заказе через сайт цена наиболее выгодная
Оцените отзыв: 0
Оставить отзыв
Как вы оцениваете этот товар?

Оставить вопрос
Как вы оцениваете этот товар?

С этим товаром рекомендуем
Наверх