Поиск
Поиск
0 Корзина Ваша корзина пуста

кОРЗИНА

Ваша корзина пуста
Рекомендуем вам посмотреть наш каталог и выбрать те медикаменты, которые вас заинтересуют. Мы умеем доставлять их в рекордно короткие сроки

Аккузид 20мг/12.5 мг N30

Основные физико-химические свойства:
  • Форма выпуска Таблетки
  • Кол-во в упаковке 30 Количество в упаковке
  • Дозировка 12.5 мг Количество лекарства в препарате
  • Рецептурный отпуск Только с рецептом Требование к отпуску товара в аптеке
  • Производитель Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ, Німеччина Компания или группа компаний, которая произвела препарат на собственных мощностях или по лицензии

АККУЗИД® 20
табл. п/о блистер, № 30  

Гидрохлоротиазид    12,5 мг
Прочие ингредиенты: лактозы моногидрат, магния карбонат, повидон, кросповидон, магния стеарат, опадри розовый (OY-S-6937), воск канделильский.

ФАРМАКОЛОГИЧЕСКИЕ СВОЙСТВА: комбинированный препарат, состоящий из ингибитора АПФ квинаприла (INN — Quinaprilum) и диуретика гидрохлоротиазида. Одновременное применение квинаприла и гидрохлоротиазида больше снижает АД, чем каждый из препаратов в отдельности, и не оказывает негативного влияния на их фармакокинетику.
Вследствие диуретической активности гидрохлоротиазид повышает активность ренина в плазме крови, повышает секрецию альдостерона, снижает концентрацию калия в сыворотке крови и увеличивает выведение калия с мочой.
Квинаприл угнетает ренин-ангиотензин-альдостероновую систему и уменьшает потерю калия, обусловленную гидрохлоротиазидом.
Квинаприл быстро деэтерифицируется до квинаприлата (дикислоты квинаприла, основного метаболита), который является эффективным ингибитором АПФ. АПФ представляет собой пептидилдипептидазу, которая катализирует преобразование ангиотензина I в вазоконстриктор ангиотензин II, принимающий участие в регуляции сосудистого тонуса, и реализует свое влияние различными путями, в том числе посредством стимуляции секреции альдостерона корой надпочечников. Механизм действия квинаприла состоит в ингибировании активности циркулирующего и тканевого АПФ, в связи с чем снижается вазопрессорная активность и секреция альдостерона. Снижение уровня ангиотензина II по механизму обратной связи приводит к повышению секреции ренина и его активности в плазме крови.
Хотя принято считать, что основной механизм антигипертензивного действия реализуется через ренин-ангиотензин-альдостероновую систему, квинаприл проявляет антигипертензивное действие даже у больных с невысокой рениновой АГ. Исследования показали, что монотерапия квинаприлом была эффективной у пациентов разных рас, хотя выраженность эффекта была несколько меньше у пациентов негроидной расы (группа с преимущественно низким уровнем ренина). АПФ подобно энзиму киназы II участвует в распаде брадикинина — мощного сосудорасширяющего пептида. Повышая уровень брадикинина, АПФ и киназа II играют роль в реализации терапевтического эффекта квинаприла, однако этот механизм требует дальнейшего исследования.
Применение 10–80 мг квинаприла у больных с АГ от легкой до тяжелой степени тяжести вызывает умеренное снижение АД при его измерении как в положении сидя, так и в положении стоя и оказывает минимальное влияние на ЧСС. Антигипертензивное действие препарата начинается в пределах 1-го часа, а максимальная выраженность — через 2–4 ч после приема. При применении в рекомендованных дозах антигипертензивный эффект препарата длится в течение суток и сохраняется при длительном лечении.
Исследования у больных с АГ показали, что снижение АД вследствие применения квинаприла сопровождалось снижением ОПСС и почечного сосудистого сопротивления без существенного изменения ЧСС, сердечного индекса, почечного кровотока, показателя клубочковой фильтрации или фильтрационной фракции.
Гидрохлоротиазид является диуретиком, оказывающим непосредственное влияние на почку, усиливая выведение натрия и хлора, а вместе с ними и соответствующего объема воды. Гидрохлоротиазид также увеличивает экскрецию калия и бикарбонатов, уменьшает выведение кальция. Продолжительное применение гидрохлоротиазида повышает активность ренина в плазме крови в 2–6 раз. После перорального приема гидрохлоротиазида его стимулирующее влияние на диурез начинается приблизительно через 2 ч, достигает максимума через 4 ч и длится 6–12 ч.
После перорального применения препарата максимальная концентрация квинаприла в плазме крови достигается в течение 1 ч. Гидрохлоротиазид выводится в неизмененном состоянии почками. Период полувыведения из плазмы крови составляет 4–15 ч. Около 61% пероральной дозы выводится в неизмененном виде в течение 24 ч. Гидрохлоротиазид проникает сквозь плацентарный барьер и не проникает сквозь ГЭБ. Основываясь на выявлении квинаприла и его метаболитов в моче, объем абсорбции составляет приблизительно 60%. Всасывание гидрохлоротиазида происходит медленнее (от 1 до 2,5 ч) и более полно (50–80%). Около 38% перорально введенного квинаприла метаболизируется до квинаприлата. Период полувыведения квинаприла из плазмы крови составляет около 1 ч. Максимальная концентрация квинаприлата в плазме крови наблюдается приблизительно через 2 ч после перорального приема препарата. Квинаприлат выводится главным образом посредством почечной экскреции с периодом полувыведения — около 3 ч. Приблизительно 97% квинаприла или квинаприлата, циркулирующих в плазме крови, связаны с белками. У пациентов с почечной недостаточностью достоверный период полувыведения квинаприлата увеличивается со снижением клиренса креатинина. Фармакокинетические исследования у пациентов с выраженной почечной недостаточностью, находящихся на постоянном гемодиализе или на постоянном амбулаторном перитонеальном диализе, указывают на незначительное удаление квинаприла и квинаприлата названными методами. Выведение квинаприлата также снижено у пациентов пожилого возраста (≥65 лет) и хорошо коррелирует с состоянием функции их почек (дополнительная информация приведена в разделе ПРИМЕНЕНИЕ).
У больных пожилого возраста AUC и максимальная концентрация квинаприлата в плазме крови выше, чем у других пациентов, что связано больше со снижением функции почек, нежели с возрастными изменениями. 15% общего количества больных, принимавших участие в клинических исследованиях комбинации квинаприл/гидрохлоротиазид, составляли больные старше 65 лет, из них 1,5% — старше 75 лет. Не найдено ни одного различия в эффективности и безопасности применения препарата у пожилых и других пациентов. Однако нельзя исключить большую чувствительность к препарату некоторых пожилых людей.

ПОКАЗАНИЯ: АГ у больных, нуждающихся в комбинированной терапии квинаприлом и диуретиком.

ПРИМЕНЕНИЕ: больным, ранее не применявшим диуретик и которым назначалась монотерапия квинаприлом, рекомендованная начальная доза Аккузида составляет 10/12,5 мг. Соответственно клиническому эффекту доза может быть повышена до 20/12,5 мг. Эффективный контроль АД в большинстве случаев достигается при приеме от 10/12,5 мг до 20/12,5 мг препарата. Диапазон дозирования препарата позволяет гибко подобрать соотношение компонентов в зависимости от клинических потребностей. Больным, у которых диуретик применяли раньше, для предотвращения чрезмерного снижения АД рекомендованная начальная доза квинаприла составляет 5 мг. В дальнейшем доза препарата подбирается индивидуально. Если подобранное соотношение квинаприла и гидрохлоротиазида соответствует таковому в таблетке, можно перейти на прием Аккузида 10 или Аккузида 20.
Аккузид не следует применять в качестве стартового препарата у больных с нарушением функции почек (клиренс креатинина менее 60 мл/мин). У больных с умеренно выраженной почечной недостаточностью (клиренс креатинина в пределах 30–60 мл/мин) терапия начинается с назначения 5 мг квинаприла с дальнейшим титрованием дозы. При необходимости дополнительного назначения диуретиков их дозу можно титровать, применяя Аккузид. Стартовая доза составляет 10/12,5 мг. Когда возникает необходимость применения диуретиков в сочетании с квинаприлом у пациентов с тяжелым поражением почек (клиренс креатинина менее 30 мл/мин), следует отдать предпочтение петлевым диуретикам, а не тиазидным.
Терапевтический эффект препарата при применении одинаковых доз был аналогичен как у больных пожилого, так и зрелого возраста. Повышение частоты побочных эффектов у больных пожилого возраста не отмечали.
Безопасность и эффективность Аккузида при лечении детей не установлена.

ПРОТИВОПОКАЗАНИЯ: повышенная чувствительность к компонентам препарата; ангионевротический отек, связанный с применением ингибитора АПФ в анамнезе, период беременности и кормления грудью, анурия, известная гиперчувствительность к производным сульфонамида.

ПОБОЧНЫЕ ЭФФЕКТЫ: при применении квинаприла и гидрохлоротиазида с частотой свыше 1% наблюдались такие побочные реакции — головная боль, головокружение, кашель, усталость. Следует отметить, что кашель обычно сухой, стойкий и исчезает после прекращения терапии. Побочные реакции были обычно незначительными, кратковременными и не зависели от возраста, пола, расы или длительности применения (дополнительная информация приведена в разделе ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ). Прекращение приема препарата вследствие возникновения побочных эффектов отмечено у 2% больных. Наиболее частой причиной отмены препарата была головная боль, сопровождавшаяся кашлем и тошнотой и/или рвотой. При применении квинаприла/гидрохлоротиазида в контролируемых исследованиях наблюдались  головная боль, головокружение, кашель, повышенная утомляемость, миалгия, вирусная инфекция, ринит, тошнота и/или рвота, боль в животе, боль в спине, диарея, инфекция верхних дыхательных путей, бессонница, сонливость, бронхит, диспепсия, астения, фарингит, вазодилатация, вертиго, боль в груди.   

ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ: для стабилизации АД иногда может понадобиться 2 нед лечения.
При возникновении ларингеального стридора или ангионевротического отека лица, языка или голосовой щели применение комбинации квинаприл/гидрохлоротиазид следует немедленно прекратить и провести необходимые лечебные мероприятия, тщательно наблюдая за состоянием больного до исчезновения отека.
Квинаприл/гидрохлоротиазид следует применять с осторожностью при лечении больных с тяжелой почечной недостаточностью. У некоторых больных тиазиды могут обусловить азотемию, а при повторном назначении этот эффект становится более выраженным. Пациенты с клиренсом креатинина ≤60 мл/мин требуют более низкой дозы квинаприла (дополнительная информация приведена в разделе ПРИМЕНЕНИЕ). Дозу для таких пациентов следует титровать от низшей до необходимой, ориентируясь на терапевтический эффект; необходимо также тщательно контролировать функцию почек, даже если начальные исследования не выявили ухудшения почечной функции. При применении квинаприла у некоторых больных без проявлений заболеваний сосудов почек может повышаться уровень азота мочевины и креатинина в сыворотке крови. Обычно такие проявления являются незначительными и транзиторными, встречаются чаще при применении квинаприла в сочетании с диуретиками. Подобные случаи чаще наблюдаются у больных с уже нарушенной функцией почек. Таким пациентам следует снизить дозу. Обследование больных с АГ всегда должно предусматривать изучение функции почек (дополнительная информация приведена в разделе ПРИМЕНЕНИЕ).
Прекращение терапии квинаприлом вследствие гиперкалиемии было необходимым в 0,1% случаев. Факторами риска развития гиперкалиемии являются почечная недостаточность, сахарный диабет, сопутствующая терапия калийсберегающими диуретиками, применение препаратов, содержащих калий и его соли. Применение калийсберегающих диуретиков одновременно с Аккузидом не рекомендуется. И наоборот, при применении тиазидных диуретиков может возникать гипокалиемия, гипонатриемия и гипохлоремический алкалоз.
Гипокалиемия повышает чувствительность миокарда к препаратам наперстянки и усиливает их токсичность. Риск возникновения гипокалиемии выше у больных с циррозом печени, полакиурией, в случае недостаточного перорального замещения потери электролитов, одновременного применения ГКС и адренокортикотропного гормона.
Тиазиды уменьшают выведение кальция. Тиазиды увеличивают выведение магния с мочой, что может привести к гипомагниемии (дополнительная информация приведена в разделе ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ).
Применение ингибиторов АПФ может сопровождаться гипогликемией у пациентов с сахарным диабетом, принимающих инсулин или пероральные гипогликемические средства. Поэтому следует тщательно следить за состоянием таких больных.
У больных, принимавших ингибиторы АПФ, включая квинаприл, иногда возникал кашель. Обычно кашель был сухой, постоянный и исчезал после прекращения терапии. Кашель, индуцированный применением ингибиторов АПФ, должен рассматриваться при проведении дифференцированного диагноза кашля.
В случае необходимости серьезного хирургического вмешательства следует учитывать, что ингибитор АПФ может блокировать вторичное образование ангиотензина II при компенсаторном выбросе ренина. Это может вызвать гипотензию, которая корригируется в/в введением р-ров в достаточном объеме.

ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ: применение тетрациклина вместе с квинаприлом снижает абсорбцию тетрациклина приблизительно на 28–37%. Это обусловлено присутствием в препарате карбоната магния как наполнителя. Следует иметь в виду возможность такого взаимодействия при одновременном назначении квинаприла/гидрохлоротиазида с тетрациклином или с другими препаратами, реагирующими с магнием.
Литий обычно не назначают вместе с диуретиками. Мочегонные средства снижают его почечный клиренс и повышают риск токсического влияния. Повышение концентрации лития в сыворотке крови и симптомы отравления литием как следствие потери натрия под действием квинаприла/гидрохлоротиазида выявляли у больных, одновременно принимавших литий и ингибиторы АПФ. При применении квинаприла/гидрохлоротиазида риск литиевой интоксикации может повышаться. Одновременное применение этих препаратов должно проводиться с осторожностью; рекомендован частый контроль уровня лития в сыворотке крови. Сопутствующее применение диуретика может повысить риск токсичности лития.
При применении квинаприла с пропранололом, гидрохлоротиазидом, дигоксином или циметидином не наблюдалось клинически важных фармакокинетических взаимодействий. Антикоагулянтный эффект разовой дозы варфарина (оцененный по протромбиновому времени) существенно не изменялся при одновременном введении квинаприла 2 раза в день.
Алкоголь, барбитураты или наркотики — может возникнуть ортостатическая гипотензия; противодиабетические средства (пероральные гипогликемические средства и инсулин) — может возникнуть необходимость в повышении дозы противодиабетических средств; другие антигипертензивные средства — аддитивный эффект или потенцирование эффекта; ГКС, адренокортикотропный гормон — увеличение потери электролитов, особенно гипокалиемия; прессорные амины (например норэпинефрин) — возможно некоторое снижение ответа на применение этих препаратов; недеполяризирующие миорелаксанты (например тубокурарин) — возможно повышение ответа на применение миорелаксантов; НПВП — у некоторых больных применение НПВП может уменьшать диуретическое, натрийуретическое и антигипертензивное действие петлевых, калийсберегающих и тиазидных диуретиков. Поэтому при одновременном применении квинаприла/гидрохлоротиазида и НПВП больные нуждаются в тщательном наблюдении для получения желаемого эффекта от Аккузида; препараты, повышающие уровень калия в сыворотке крови, — квинаприл может снижать уровень альдостерона, что в свою очередь может обусловить задержку калия. Поэтому одновременное применение квинаприла и препаратов калия или препаратов, содержащих соли калия, должно быть осторожным, с соответствующим контролем концентрации калия в сыворотке крови (дополнительная информация приведена в разделе ОСОБЫЕ УКАЗАНИЯ); анионообменные смолы — всасывание гидрохлоротиазида ухудшается под влиянием таких анионообменных смол, как колестирамин и колестипол. Одновременное применение анионообменной смолы связывает гидрохлоротиазид и уменьшает его всасывание из пищеварительного тракта до 85 и 43% соответственно.

ПЕРЕДОЗИРОВКА: информации о передозировке Аккузида в процессе лечения людей отсутствует. Основными клиническими проявлениями мототерапии гидрохлоротиазидом являются симптомы, связанные с потерей электролитов (гипокалиемия, гипохлоремия, гипонатриемия), и дегидратация вследствие стимуляции диуреза. При сопутствующем применении препаратов наперстянки гипокалиемия может усиливать аритмию сердца.
Информация о специфической терапии передозировки квинаприла/гидрохлоротиазида отсутствует. Эффективность гемодиализа и перитонеального диализа незначительна. Лечение симптоматическое.

УСЛОВИЯ ХРАНЕНИЯ: в сухом, защищенном от света месте при температуре 15–25 °С.

Основные физико-химические свойства:
  • Форма выпуска Таблетки
  • Кол-во в упаковке 30 Количество в упаковке
  • Дозировка 12.5 мг Количество лекарства в препарате
  • Рецептурный отпуск Только с рецептом Требование к отпуску товара в аптеке
  • Производитель Пфайзер Менюфекчуринг Дойчленд ГмбХ, Німеччина Компания или группа компаний, которая произвела препарат на собственных мощностях или по лицензии
  • Классификация товара Лекарственные средства - общий режим Тип товара, режим отпуска, хранения и транспортировки
  • АТС-Классификация C09B A06 Анатомо-терапевтическо-химическая классификация (АТХ) это международная система классификации лекарственных средств. Латинское название - Anatomical Therapeutic Chemical (ATC)
a:2:{s:4:"TEXT";s:65535:"a:2:{s:4:"TEXT";s:65535:"a:2:{s:4:"TEXT";s:65534:"a:2:{s:4:"TEXT";s:65535:"a:2:{s:4:"TEXT";s:65535:"a:2:{s:4:"TEXT";s:65535:"a:2:{s:4:"TEXT";s:105460:"

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

АККУЗИДÒ 20

(ACCUZIDE® 20)

Склад:

діючі речовини: quinaprilum; hydrochlorthiazidum.

1 таблетка містить 21,664 мг квінаприлу гідрохлориду, що еквівалентно 20 мг квінаприлу, і 12,5 мг гідрохлоротіазиду;

допоміжні речовини: лактоза, моногідрат; магнію карбонат; повідон К 25; кросповідон; магнію стеарат; Опадрі рожевий OY-S-6937 (гіпромелоза, гідроксипропілцеллюлоза, титану діоксид (Е 171), макрогол 400, заліза оксид червоний (Е 172), заліза оксид жовтий (Е 172)), віск канделільский.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості:

рожева, трикутна, двоопукла, вкрита плівковою оболонкою таблетка з лінією розлому та витисненим маркуванням «PD 220» з одного боку.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Інгібітори АПФ і діуретики. Код АТХ С09В А06.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Аккузидâ20 – це комбінований препарат, що складається з інгібітора ангіотензинперетворюючого ферменту квінаприлу гідрохлориду і діуретика гідрохлоротіазиду (ГХТЗ).

Квінаприл швидко деетерифікується до квінаприлату (дикислоти квінаприлу, основного метаболіту), що є потужним інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).

Механізм зменшення артеріального тиску у квінаприлу та гідрохлоротіазиду різний, хоча вони доповнюють один одного. При застосуванні діуретиків артеріальний тиск та об'єм крові зменшуються, призводячи до зростання рівнів ангіотензину ІІ, що знижує гіпотензивний ефект. Квінаприл блокує збільшення рівня ангіотензину ІІ. Антигіпертензивні дії квінаприлу та гідрохлоротіазиду мають адитивний ефект.

Фармакокінетика.

Квінаприл. Після перорального застосування максимальні концентрації квінаприлу у плазмі крові досягаються протягом 1 години. Абсорбція становить приблизно 60 % і не залежить від прийому їжі. Після всмоктування квінаприл деетерифікується до свого основного активного метаболіту квінаприлату та ряду неактивних метаболітів. Уявний період напіввиведення квінаприлату становить приблизно 1 годину. Пікові концентрації квінаприлату у плазмі крові спостерігаються приблизно через 2 години після перорального прийому квінаприлу. Квінаприлат виводиться переважно нирками із напівперіодом ефективної кумуляції 7 годин. У пацієнтів із порушенням функції нирок та кліренсом креатініну <40 мл/хв пікова та мінімальна концентрації квінаприлату зростають, збільшується час до досягнення пікової концентрації, збільшується уявний період напіввиведення та може подовжуватися час до встановлення рівноважного стану. Виведення квінаприлату також уповільнене у літніх пацієнтів (>65 років) та добре корелює із порушенням ниркових функцій, що часто спостерігається у осіб літнього віку. Дослідження на щурах продемонструвало, що квінаприл та його метаболіти не проникають через гематоенцефалічний бар'єр.

Гідрохлоротіазид. Діуретичний ефект починає проявлятися протягом 2 годин після перорального застосування гідрохлоротіазиду, досягає максимуму приблизно через 4 години та зберігається протягом 6-12 годин. Гідрохлоротіазид виводиться нирками у незміненому вигляді. Вимірювання рівня препарату у плазмі крові протягом щонайменше 24 годин показало, що період напіввиведення із плазми крові коливався від 4 до 15 годин. Щонайменше 61% перорально прийнятої дози виводився у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлоротіазид перетинає плацентарний бар'єр і не проникає через гематоенцефалічний бар'єр.

Доклінічні дані з безпеки.

Результати доклінічних тестів не вказують на виявлення додаткових значущих даних.

Клінічні характеристики.

Показання.

Есенціальна гіпертензія, коли неможливо забезпечити адекватний контроль гіпертензії за допомогою лише квінаприлу.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини або інших компонентів препарату, тіазидів

або сульфонамідів(слід враховувати перехресні реакції)

Гіперчутливість до інших інгібіторів АПФ

Наявність в анамнезі вродженого/ідіопатичного ангіоневротичного набряку, у тому числі пов’язаного з попередньою терапією інгібіторами АПФ.

Порушення функції нирок тяжкого ступеня (креатинін сироватки більше 1,8 мг/дл або кліренс креатиніну менше 30 мл/хв).

Процедури діалізу.

Білатеральний стеноз ниркових артерій або стеноз артерії єдиної нирки.

Трансплантація нирки.

Анурія.

Гемодинамічно значущий стеноз аортального або мітрального клапана, гіпертрофічна кардіоміопатія.

Гемодинамічно значуща обструкція тракту шлуночка.

Первинний гіперальдостеронізм.

Первинні захворювання та недостатність функції печінки.

Порушення функції печінки важкого ступеня.

Резистентна до лікування гіперкальціємія, гіпокаліємія.

Рефрактерна гіпонатріємія.

Клінічно значущі відхилення рівнів електролітів (гіперкальціємія, гіпонатріємія, гіпокаліємія).

Під час терапії протипоказане проведення діалізу або гемофільтрації з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою інтенсивністю потоку («AN69»), оскільки існує ризик розвитку реакцій гіперчутливості, включаючи шок. У разі необхідності проведення гемодіалізу слід замінити лікарський засіб на препарат, який не є інгібітором АПФ, або використати альтернативні мембрани для діалізу.

Небезпечні для життя реакції гіперчутливості спостерігалися у пацієнтів, яким проводили аферез ліпопротеїдів низької щільності з декстрин-сульфатною абсорбцією. Цей метод не слід застосовувати пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ.

У пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії отрутою перетинчастокрилих, спостерігалися небезпечні для життя реакції гіперчутливості (такі як зниження артеріального тиску, задишка, блювання, алергічні реакції на шкірі). Цих реакцій уникали шляхом застосування альтернативної терапії перед проведенням десенсибілізації.

Симптомна гіперурикемія (подагра).

Дитячий вік.

Квінаприл не можна використовувати вагітним жінкам; жінкам, які планують вагітність, або жінкам репродуктивного віку, які не використовують відповідні контрацептивні засоби. Квінаприл можна застосовувати жінкам репродуктивного віку тільки у тому випадку, якщо настання вагітності малоймовірне і вони були проінформовані про можливу небезпеку для плода.

Вагітність.

Годування груддю.

Не застосовувати аліскірен разом з квінаприлом пацієнтам з діабетом або з порушенною функцією нирок (GFR < 60 мл/хв./1,73 м2).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Слід з обережністю призначати Аккузид®20 хворим, які знаходяться на малосольовій або безсольовій дієті, оскільки підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії.

Тетрацикліни та інші препарати, що взаємодіють з магнієм

Аккузид містить карбонат магнію, який може знизити абсорбцію тетрациклінів на 28–37 % за умови паралельного застосування. Отже, рекомендується уникати паралельного застосування з тетрациклінами. Слід враховувати таку взаємодію, призначаючи паралельно квінаприл з тетрациклінами.

Засоби, що підвищують рівень калію в сироватці крові

Аккузид®20 містить у своєму складі тіазидний діуретик, що обумовлює підвищення виведення калію з сечею, але також він містить інгібітор АПФ, що обумовлює збереження калію внаслідок зниження рівнів альдостерону. Тому під час терапії не рекомендується систематично застосовувати калійзберігаючі діуретики або добавки калію, оскільки це може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові.

Якщо внаслідок встановленої гіпокаліємії показана паралельна терапія, слід дуже обережно застосовувати додатковий препарат і частіше контролювати рівні калію в сироватці крові (див. розділ «Особливості застосування»).

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи

Подвійна блокада ренін-ангіотензинової системи, спричинена блокаторами ангіотензинових рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном (безпосередній інгібітор реніну), пов’язана з підвищеним ризиком виникнення гіпотензії, гіперкаліємії та змін функції нирок (включаючи гостру ниркову недостатність) порівняно з монотерапією. Слід пильно спостерігати за артеріальним тиском, функцією нирок і концентраціями електролітів у пацієнтів, які отримували лікування квінаприлом та іншими засобами, що впливають на ренін-ангіотензинову систему.

Хворим на цукровий діабет або пацієнтам з порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації менше 60 мл/хв/1,73 м²) забороняється призначати квінаприл разом з аліскіреном (див. розділ «Протипоказання»).

Діуретики (тіазиди або салуретики)

Аккузид®20 містить діуретик. Паралельне застосування з іншим діуретиком може мати адитивний ефект. Більш того, в пацієнтів, які застосовують діуретики, головним чином в яких порушений водно-електролітний баланс, з початком терапії або зі збільшенням дози інгібітору АПФ може спостерігатись надмірне зниження артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект можна знизити, якщо припинити застосування діуретичного препарату за 2–3 дні перед початком лікування Аккузидом®, збільшенням об’єму вживаної рідини чи збільшення вживання солі та/або якщо знизити початкову дозу квінаприлу. Додаткові сульфонамідні діуретики слід застосовувати окремо від Аккузиду® (принаймні за 1 годину перед або за 4–6 годин після застосування Аккузиду®).

Інші антигіпертензивні засоби

Паралельне застосування додаткових антигіпертензивних препаратів, включаючи нітрати або інші судинорозширювальні засоби, може посилити антигіпертензивну дію квінаприлу. Аккузид®20 слід з обережністю застосовувати паралельно з іншими антигіпертензивними засобами, оскільки тіазид у складі препарату може посилити антигіпертензивну дію інших препаратів, особливо гангліоблокаторів або антигіпертензивних андреноблокаторів периферичної дії. Також у пацієнтів, яким проводили симпатектомію, може посилитись антигіпертензивна дія тіазиду в складі препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Хірургія/анестезуючі засоби

Незважаючи на те, що немає даних, які свідчать про наявність взаємодії між квінаприлом і гіпотензивними анестезуючими засобами, слід дотримуватися обережності під час серйозного хірургічного втручання або анестезії, оскільки була виявлена здатність інгібіторів АПФ блокувати утворення ангіотензину II внаслідок компенсаційного виділення реніну. Це може спричинити гіпотензію, яку можна усунути застосуванням об’ємозамісного розчину (див. розділ «Особливі заходи безпеки»).

Тіазиди можуть зменшувати артеріальну реакцію на дію норадреналіну. Під час проведення невідкладних операцій дозу препаратів для премедикації та анестезуючих засобів необхідно зменшити.

Гідрохлоротіазид може посилити дію тубокурарину (міорелаксант).

Літій

Взагалі літій не слід призначати разом з діуретиками. Діуретичні засоби знижують кліренс літію нирками та підвищують ризик прояву його токсичності. Під час паралельного застосування інгібіторів АПФ з літієм спостерігались підвищення рівнів останнього в сироватці крові та симптоми його токсичності внаслідок того, що ці засоби знижували рівень натрію. Аккузид®20 може підвищити ризик прояву токсичності літію. Якщо потрібна комбінована терапія, слід уважно спостерігати за рівнями літію в сироватці (див. розділ «Особливості застосування»).

Нестероїдні протизапальні препарати, у тому числі селективні інгібітори циклооксигенази-2 (інгібітори ЦОГ-2). У пацієнтів літнього віку, пацієнтів зі зниженим об'ємом циркулюючої крові (у тому числі у результаті терапії діуретиками) або у пацієнтів з порушенням функції нирок одночасне застосування нестероїдних протизапальних препаратів, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, з інгібіторами АПФ, включаючи квінаприл, може призвести до погіршення функції нирок, у тому числі до гострої ниркової недостатності. Зазвичай ці явища мають оборотний характер.

Нейролептики та іміпрамін. Потенціюють гіпотензивний ефект.

Препарати золота. Повідомлялося про рідкісні випадки нітритоїдних реакцій (симптоми яких включають почервоніння обличчя, нудоту, блювання та гіпотензію) у пацієнтів, які отримували ін'єкції препаратів золота (наприклад натрію ауротіомалату) одночасно з інгібіторами АПФ.

Інші гіпертензивні препарати. Не виключається можливість адитивного ефекту або потенціювання.

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон. Спостерігалося посилене зменшення рівня електролітів, зокрема гіпокаліємія.

Нестероїдні протизапальні препарати. У деяких пацієнтів при застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів можуть знижуватись діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти петльових, калійзберігаючих та тіазидних сечогінних препаратів, в результаті чого антигіпертензивна дія інгібіторів АПФ, у тому числі квінаприлу, може бути ослаблена. Крім того спостерігалось, що при застосуванні НПЗП та інгібіторів АПФ їх дія щодо збільшення рівня калію у сироватці має адитивний ефект, тоді як функції нирок можуть погіршуватися. Ці ефекти, загалом, оборотні та спостерігаються переважно у пацієнтів із порушенням функції нирок. Пацієнти, які отримують квінаприл і нестероїдні протизапальні препарати, потребують періодичної перевірки функції нирок.

Інгібітори mTOR або DPP-4

Пацієнти, які паралельно застосовують інгібітор mTOR (наприклад темсіролімус) або інгібітор DPP-4 (наприклад вілдаліптин), можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку. Тому необхідно з обережністю починати лікування інгібітором mTOR або інгібітором DPP-4 пацієнтів, яким уже призначався інгібітор АПФ.

Алопуринол, цитостатичні та імунодепресивні засоби, системні кортикостероїди або прокаїнамід. Супутнє застосування цих препаратів із інгібіторами АПФ може підвищувати ризик розвитку лейкопенії.

Aлкоголь, барбітурати або наркотичні речовини. Можливе посилення ортостатичної гіпотензії.

Засоби, пов’язані з тахікардією типу «пірует»

Слід дотримуватись обережності під час паралельного застосування засобів, пов’язаних з тахікардією типу «пірует», (наприклад деяких антиаритмічних препаратів, нейролептиків), через ризик виникнення гіпоглікемії.

Серцеві глікозиди

Спричинені тіазидом гіпокаліємія чи гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами дигіталісу.

Антациди

Антациди можуть знизити біодоступність інгібіторів АПФ.

Протидіабетичні лікарські засоби (включаючи інсулін)

У пацієнтів-діабетиків, інгібітори АПФ можуть підвищити чутливість до інсуліну, а в пацієнтів, які отримували лікування пероральними протидіабетичними лікарськими засобами або інсуліном, ці препарати були пов’язані з виникненням гіпокаліємії тіазид-індукованої гіперглікемії. Тому слід уважно спостерігати за рівнями глюкози в крові, особливо під час першого місяця лікування інгібітором АПФ (див. розділ «Особливості застосування»). Метформін застосовувати з обережністю з огляду на ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності.

Симпатоміметики (наприклад норадреналін)

Симпатоміметики можуть послабити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ.

Тіазиди можуть зменшувати артеріальну реакцію на дію таких симпатоміметиків, як норадреналін. Проте така взаємодія не виражена настільки, щоб виключати паралельне застосування обох препаратів.

Іонообмінні смоли (холестирамін, колестипол)

Абсорбція гідрохлоротіазиду знижується на 85 % і 43 % в разі паралельного застосування холестираміну та колестиполу відповідно. Такі речовини слід застосовувати окремо від гідрохлоротіазиду (з інтервалом декілька годин).

Трициклічні антидепресанти, нейролептики

Паралельне застосування деяких антидепресантів або нейролептичних засобів з інгібіторами АПФ може спричинити зниження артеріального тиску. Може виникнути ортостатична гіпотензія.

Гепарин

Можливе підвищення рівнів калію в сироватці крові.

Амфотерицин B (парентеральний), карбеноксолон, проносні засоби з секреторною дією

Гідрохлортіазид може спричинити порушення електролітного балансу, головним чином у вигляді гіпокаліємії.

Солі кальцію

Внаслідок зниження виведення кальцію нирками можливе підвищення його рівнів у разі паралельного застосування з тіазидними діуретиками. Якщо необхідне призначення кальцієвмісних харчових добавок, слід здійснювати моніторинг рівня кальцію в сироватці і відповідно до нього коригувати дозу кальцію.

Триметоприм

Паралельне застосування інгібіторів АПФ/тіазидів з триметопримом підвищує ризик виникнення гіперкаліємії.

Антиподагричні засоби (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол). Може виникнути потреба у корекції дози урикозуричних засобів, оскільки гідрохлоротіазид може збільшувати рівень сечової кислоти в сироватці крові. Імовірна поява необхідності у збільшенні дози пробенециду чи сульфінпіразону. При одночасному застосуванні тіазидів можливе підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу.

Антихолінергічні засоби (наприклад атропін, біпериден). Через ослаблення моторики шлунково-кишкового тракту та зменшення швидкості евакуації зі шлунка біодоступність діуретиків тіазидного типу зростає.

Цитотоксичні засоби (наприклад циклофосфамід, метотрексат). Тіазиди можуть зменшувати виведення нирками цитотоксичних препаратів і потенціювати їх мієлосупресорний ефект.

Саліцилати. При застосуванні високих доз саліцилатів гідрохлоротіазид може посилювати їх токсичний вплив на центральну нервову систему.

Метилдопа. Повідомлялося про окремі випадки виникнення гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.

Циклоспорин. При одночасному застосуванні циклоспорину може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень, зокрема подагри.

Лікарські засоби, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці крові. Рекомендується періодичний моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ-обстеження, якщо гідрохлоротіазид приймати одночасно з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці (наприклад глікозиди наперстянки та антиаритмічні лікарські засоби), та нижчезазначеними препаратами, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у тому числі деякі антиаритмічні засоби), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії:

антиаритмічні засоби класу Іа (наприклад хінідин, гідрохінідин, дизопірамід);

антиаритмічні засоби класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід);

деякі нейролептики (наприклад тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол);

інші лікарські засоби (наприклад бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для внутрішньовенного введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для внурішньовенного введення).

Карбамазепін. З огляду на ризик симптомної гіпонатріємії необхідно здійснювати клінічний та біологічний моніторинг.

Бета-блокатори та діазоксид. Одночасне застосування тіазидних діуретиків, у тому числі гідрохлоротіазиду, з бета-блокаторами може підвищувати ризик гіперглікемії. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлоротіазид, можуть посилювати гіперглікемічний ефект діазоксиду.

Амантадин. Тіазиди, в тому числі гідрохлоротіазид, можуть збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином.

Вплив на результат лабораторних аналізів

Оскільки Аккузид містить гідрохлортіазид, слід призупинити його застосування перед проведенням будь-яких тестів на захворювання щитовидної залози.

Особливості застосування.

Реакції гіперчутливості

Можливі реакції гіперчутливості у пацієнтів з наявністю або без наявності в анамнезі випадків алергії або бронхіальної астми, наприклад пурпури, фотосенсибілізації, кропив’янки, некротизуючого ангіїту, респіраторного дистресу, включаючи пневмонію й набряк легенів, та анафілактичних реакцій.

До складу препарату Аккузид®20 входить лактоза. Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушенням мальабсорбції глюкози-галактози.

Аккузид®20 можна призначати лише після дуже ретельної оцінки співвідношення між користю та ризиком та під постійним контролем характерних клінічних та лабораторно-хімічних параметрів у разі:

- клінічно значущої протеїнурії (більше ніж 1г/добу);

- клінічно значущим дисбалансом електролітів;

- порушенням імунної реактивності або наявністю колагенових захворювань (системний червоний вовчак, склеродермія);

- одночасному застосуванні препаратів, які пригнічують захисні функції організму (кортикостероїди, цитостатики, антиметаболіти), алопуринолу, прокаїнаміду, літію, дигіталісу, глікозидів;

- при подагрі;

- гіповолемії;

- церебросклерозу;

- склерозу коронарних артерій;

- вираженого або латентного цукрового діабету;

- серйозних порушень функції нирок (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв.)

Необхідно перевіряти функцію нирок перед застосуванням препарату

- під час лікування тіазидними діуретиками повідомлялось про синдром Стівенса-Джонсона або подразнення чи активацію системного червоного вовчака.

- під час процедури діалізу

Оскільки досвід застосування препарату для лікування зазначених далі станів є недостатнім, цей препарат не слід призначати:

- при серйозній нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв.)

- при первинних захворюваннях та недостатності функції печінки;

Гіпотензія

Аккузидâ20 може спричиняти симптоматичну гіпотензію, яка зазвичай виникала не частіше ніж під час монотерапії кожним препаратом. Поодинокі випадки симптоматичної гіпотензії спостерігаються в пацієнтів з неускладненою гіпертензією. Випадки ймовірніші в пацієнтів зі зменшенням об’єму рідини або концентрації електролітів внаслідок терапії діуретиками, дотримання сольової дієти, діалізу, діареї, блювання або ренінової гіпертензії (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» і «Побічні реакції»).

Аккузидâ20 слід обережно застосовувати пацієнтам, які паралельно отримують лікування іншими антигіпертензивними засобами, оскільки тіазид у складі препарату може посилити антигіпертензивну дію інших препаратів, особливо гангліоблокаторів або андреноблокаторів периферичної дії. У пацієнтів, яким проводили симпатектомію, також може посилитись антигіпертензивна дія тіазиду в складі препарату.

Якщо виникає симптоматична гіпотензія, пацієнта слід покласти на спину та за необхідності ввести ізотонічний розчин шляхом внутрішньовенної інфузії. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування Аккузиду® за умови обережної корекції дози після успішного лікування гіпотензії; проте в такому випадку слід розглянути призначення квінаприлу або іншого супутнього діуретика в нижчих дозах.

У пацієнтів із застійною серцевою недостатністю та пов’язаною з нирковою недостатністю або без неї антигіпертензивна терапія інгібіторами АПФ може призвести до надмірного зниження артеріального тиску, що може бути пов’язане з олігурією, азотемією та в поодиноких випадках призводити до гострої ниркової недостатності й летального наслідку. Лікування таких пацієнтів потрібно починати під пильним медичним наглядом; за цими пацієнтами слід уважно спостерігати протягом перших двох тижнів лікування та щоразу при підвищенні дози. За можливості слід припинити супутню терапію діуретинами.

Аналогічним чином слід застосовувати препарат для лікування пацієнтів з ішемічною хворобою серця або порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або крововиливу у мозок.

Серцева недостатність/захворювання серця

Внаслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи можливі зміни функції нирок у пацієнтів зі схильністю до таких захворювань. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, в яких функція нирок може залежати від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лікування квінаприлом може супроводжуватись олігурією та/або прогресуючою азотемією, а в поодиноких випадках – гострою нирковою недостатністю й призвести до летального наслідку.

У деяких пацієнтів з гіпертензією або серцевою недостатністю за відсутності вираженого попереднього захворювання нирок можна було спостерігати підвищення рівнів залишкового азоту сечовини та креатиніну у сироватці крові (у 1,25 раза більше за верхню межу норми). Це підвищення зазвичай було незначним та мало оборотний характер, особливо у разі, коли квінаприл застосовували у поєднанні з сечогінним препаратом. Підвищення рівнів залишкового азоту сечовини у крові та креатиніну у сироватці спостерігали у кожному випадку у 2 % пацієнтів з гіпертензією при застосуванні квінаприлу як монотерапії та у 4 % та 3 % пацієнтів з гіпертензією відповідно при застосуванні квінаприлу/гідрохлоротіазиду. Таке підвищення частіше виникає у пацієнтів з уже існуючою нирковою недостатністю. У таких випадках може бути потрібним зниження дози та/або відміна сечогінного препарату та/або квінаприлу.

Порушення функції печінки

При печінкових розладах та прогресуючих захворюваннях печінки тіазиди слід застосовувати з обережністю, оскільки ці препарати можуть викликати внутрішньо печінковий холестаз, а навіть мінімальні зміни водно-сольового балансу можуть спровокувати розвиток печінкової коми. Гідрохлоротіазид протипоказаний пацієнтам з важкою печінковою недостатністю (див. розділ «Протипоказання»).

У поодиноких випадках інгібітори АПФ були пов’язані з синдромом, який починав свій розвиток як холестатична жовтяниця, а потім прогресував у швидкоплинний некроз печінки (в деяких випадках з летальним наслідком). Механізм даного синдрому невідомий. Для пацієнтів, в яких спостерігається жовтяниця або виражене підвищення рівнів ферментів печінки під час терапії інгібітором АПФ, слід повністю припинити лікування інгібітором АПФ, а також розпочати відповідну діагностику та подальший лікарський нагляд.

Метаболізм квінаприлу до квінаприлату зазвичай відбувається за рахунок печінкової естерази. У хворих на алкогольний цироз печінки концентрації квінаприлату знижені внаслідок порушення де етерифікації квінаприлу.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язане з терапією тіазидними діуретиками.

Кашель

Під час застосування інгібіторів АПФ повідомлялося про кашель. За характеристикою кашель без мокроти, постійний і зникає після припинення терапії. Кашель, спричинений інгібітором АПФ, слід розглядати як частину його диференціальної діагностики.

Порушення функції нирок

Аккузидâ20 слід обережно застосовувати пацієнтам з захворюванням нирок. У пацієнтів з порушенням функції нирок може виникнути пов’язана з тіазидом азотемія. Лікування пацієнтів з порушенням функції нирок може призвести до кумулятивного ефекту препарату.

Аккузидâ20 протипоказано пацієнтам з нирковою недостатністю тяжкого ступеня (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) (див. розділ «Протипоказання»).

Період напіввиведення квінаприлу збільшується зі зниженням кліренсу креатиніну. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 60 мл/хв потрібно відкоригувати з огляду на нирковий кліренс як початкову дозу квінаприлу (зменшити), так і подальшу дозу відповідно до реакції пацієнта (див. розділ «Спосіб застосування та дози»). Для таких пацієнтів як стандартну медичну практику слід проводити регулярний контроль рівнів калію та концентрації креатиніну, а також ретельно слідкувати за функцією нирок; згідно з дослідженнями, надалі квінаприл не спричиняє погіршення функції нирок.

У деяких пацієнтів з однією ниркою, які мали одно- чи двобічний стеноз ниркової артерії, спостерігались випадки підвищення рівнів азоту сечовини крові та концентрації креатиніну в сироватці крові внаслідок лікування інгібітором АПФ, що зазвичай були оборотними після припинення терапії. Це, зокрема, стосувалось пацієнтів з нирковою недостатністю.

Пацієнти з нирково-судинною гіпертензією та вже існуючим стенозом ниркових артерій схильні до більшого зниження артеріального тиску в тяжкій формі та виникнення ниркової недостатності. Лікування таких пацієнтів потрібно починати під пильним медичним наглядом, застосовуючи малі дози та ретельне титрування. Якщо вже проводиться терапія діуретиками, її слід призупинити, а також спостерігати за функцією нирок у перші тижні лікування квінаприлом.

У деяких гіперчутливих пацієнтів без вираженої існуючої нирково-судинної хвороби збільшувалася концентрація креатиніну в сечовині та плазмі крові (більше ніж в 1,25 раза вище межі норми), коли інгібітори АПФ призначали паралельно з діуретиками. Підвищення рівнів сечовини (азоту сечовини крові) та/або концентрації креатиніну спостерігалось приблизно в 2 % гіперчутливих пацієнтів під час монотерапії квінаприлом і в 4 % (азот сечовини крові) й 3 % (креатинін) гіперчутливих пацієнтів під час терапії квінаприлом/гідрохлортіазидом. Зазвичай таке підвищення короткочасне й не має тяжкого наслідку; воно часто спостерігається в пацієнтів з уже існуючим порушенням функції нирок. Може з'явитись необхідність у зниженні дози та/або повному припиненні терапії Аккузидом®.

У деяких пацієнтів лікування ті азидами може спровокувати гіперурикемію та/або подагру.

Трансплантація нирки

Оскільки немає відповідного досвіду, квінаприл не слід призначати пацієнтам з нещодавньою трансплантацією нирки.

Гемодіаліз та аферез ліпопротеїдів низької щільності

Аккузид®20 не можна застосовувати пацієнтам з аортальним стенозом або обструкцією вихідного тракту. Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі з використанням поліакрилонітрильних мембран з високою інтенсивністю потоку («AN69»), з високою імовірністю можуть зазнавати анафілактоїдних реакцій при одночасному лікуванні інгібіторами АПФ. Слід уникати цього поєднання, застосовуючи альтернативні антигіпертензивні препарати або альтернативні мембрани для гемодіалізу. Подібні анафілактоїдні реакції спостерігалися у пацієнтів, які піддавалися аферезу ліпопротеїнів низької щільності з декстран-сульфатною абсорбцією. Цей метод не слід застосовувати пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ.

Анафілактичні реакції під час десенсибілізуючої терапії

У пацієнтів, які застосовували інгібітори АПФ під час десенсибілізуючої терапії проти отрут перетинчастокрилих (наприклад отрути бджоли або оси), спостерігались анафілактичні реакції, певною мірою небезпечні для життя. Таких реакцій можна було уникнути в пацієнтів, яким призупинялась терапія інгібітором АПФ. Проте реакції повторно проявлялись, якщо випадково знову застосовувався лікарський засіб.

Якщо потрібно проводити десенсибілізуючу терапію, слід тимчасово замінити інгібітори АПФ іншими лікарськими препаратами.

Ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, які отримували лікування інгібіторами АПФ, спостерігався ангіоневротичний набряк. Якщо виникає стридор гортані або розвивається ангіоневротичний набряк обличчя, язика чи голосової щілини, необхідно негайно припинити лікування квінаприлом. Пацієнтам слід надати відповідну медичну допомогу та пильно спостерігати за їх станом, доки не зникне набряк. Якщо набряк поширюється тільки на обличчя та губи, зазвичай він зникає без лікування. Антигістамінні препарати можна застосовувати для пом’якшення таких симптомів. Ангіоневротичний набряк гортані, може призвести до летального наслідку. У разі обструкції дихальних шляхів через ураження язика, голосової щілини або гортані необхідно негайно вжити відповідних екстрених заходів (див. розділ «Передозування»).

Пацієнти з наявністю в анамнезі ангіоневротичного набряку, не пов’язаного з терапією інгібітором АПФ, можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку під час застосування цього препарату (див. розділ «Протипоказання»).

Пацієнти, які паралельно застосовують інгібітор mTOR (наприклад темсиролімус) або інгібітор DPP-4 (наприклад вілдаліптин), можуть мати схильність до виникнення ангіоневротичного набряку. Тому необхідно з обережністю починати лікування інгібітором mTOR або інгібітором DPP-4 пацієнтів, яким вже призначався інгібітор АПФ.

Інтестинальний ангіоневротичний набряк

Повідомлялось про інтестинальний ангіоневротичний набряк у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У таких пацієнтів виникала біль у животі (з нудотою та блюванням або без цього); в деяких випадках в анамнезі не було ангіоневротичного набрякуобличчя, а рівні C-1-естерази були в нормі. Діагноз ангіоневротичного набряку ставився за допомогою комп’ютерної томографії або ультразвукового дослідження або під час хірургічного втручання, а симптоми зникали після припинення застосування інгібітору АПФ. Кишковий ангіоневротичний набряк слід включити до диференціальної діагностики пацієнтів, які застосовують інгібітори АПФ та скаржаться на біль у животі.

Застосування Аккузиду® може стати причиною позитивних результатів тесту на допінг. Застосування Аккузиду® як допінгу може створювати загрозу для здоров'я.

Етнічні особливості

Повідомлялось, що у пацієнтів негроїдної раси, які отримували терапію інгібітором АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з іншими етнічними групами. Слід також зазначити, що інгібітори АПФ під час контрольованих клінічних досліджень продемонстрували нижчу антигіпертензивну дію у пацієнтів негроїдної раси, аніж в інших, можливо, завдяки більшій поширеності статусу низького рівня реніну серед пацієнтів негроїдної раси.

Порушення електролітного балансу

За пацієнтами, які отримують лікування квінаприлом/гідрохлоротіазидом, слід спостерігати щодо наявності клінічних ознак порушення водно-електролітного балансу, спричиненого тіазидом. Для таких пацієнтів слід систематично контролювати концентрації електролітів у сироватці крові (особливо натрію та калію). Оскільки квінаприл пригнічує утворення альдостерону, комбіноване лікування разом з гідрохлоротіазидом може зменшити до мінімуму ризик виникнення гіпокаліємії, спричиненої діуретиками.

Протидіючий вплив квінаприлу та гідрохлоротіазиду на рівень калію в сироватці крові може не спостерігатися. Проте в деяких пацієнтів один з ефектів може переважати, а у деяких пацієнтів може з’явитись необхідність постійної замісної терапії розчинами калію. Тому на початку лікування та регулярно під час нього слід контролювати концентрації електролітів, щоб забезпечити завчасне виявлення будь-якого можливого пор

Оставить отзыв
Как вы оцениваете этот товар?

Оставить вопрос
Как вы оцениваете этот товар?

С этим товаром рекомендуем
Наверх